Пошук по сайту
Авторизація
Логин:
Пароль:
Регистрация
Забыли свой пароль?
Періодика
Медична інформатика та інженерія
Партнери
Поиск информации по диагнозу / Med And Me Издательский дом ЗАСЛАВСКИЙ Zepter
Технічна підтримка

Огляд чинників, що гальмують розвиток добровільного страхування




До чинників, що гальмують розвиток ринку добровільного медичного страхування можна віднести наступні:
  1.  невизначеність правового статусу й перспектив медичного страхування на загальнодержавному рівні; 
  2.  низькі доходи українців, через що завчасно про власне здоров’я піклується мізерна кількість співвітчизників. У 2006 році середня заробітна плата по Україні за даними Державного Комітету статистики становила 1277, 69 грн. В той же час, як вже було зазначено, середня ціна для комплексних програм медичного страхування класу “економ” складає 2000-3000 грн.;
  3. висока вартість страхових полісів, що робить їх недоступними для широкого кола страхувальників;
  4. прихований характер потреби в медичному страхуванні у більшості населення. Причина цього криється у є менталітеті населення, яке звикло до думки про те, що фінансування сфери охорони здоров’я є виключним обов’язком держави;
  5. недосконалість сучасного вітчизняного податкового законодавства, за яким підприємства змушені сплачувати страхові платежі по ДМС з прибутку, а прибуткові підприємства спрямовують засоби, в першу чергу, на розвиток виробництва й виплату дивідендів акціонерам. 
  6. низький рівень якості медичної допомоги й погані умови перебування пацієнтів у медичних закладах, що обумовлено недоліками і обмеженістю постатейного бюджетного фінансування закладів охорони здоров'я.
  7. в Україні досі не прийняті уніфіковані медичні стандарти, що дозволило б юридично регламентувати мінімально необхідний обсяг медичної допомоги при лікуванні конкретних нозологій. В цьому напрямку були здійснені лише окремі тимчасові заходи у вигляді Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 28 грудня 2002 року № 507 "Про затвердження нормативів надання медичної допомоги та показників якості медичної допомоги та Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 27 липня 1998 року № 226 "Про затвердження Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України та Тимчасових стандартів обсягів діагностичних досліджень, лікувальних заходів та критеріїв якості лікування дітей.
  8. Наразі розробка єдиних медичних стандартів триває за сприяння Європейського Союзу в рамках Проекту TACIS „Розробка системи медичних стандартів в Україні” . Правову основу здійснення проекту в Україні становить Наказ Міністерства охорони здоров'я "Про реалізацію проекту "Підтримка розробки системи медичних стандартів" №640 від 24.11.2005.
  9. відсутність нагромадженого досвіду проведення медичного страхування у вітчизняних страхових компаній.
  10. недостатнє приділення уваги розробці ефективних маркетингових стратегій розвитку добровільного медичного страхування, що мають включати товарну стратегію, цінову стратегію, стратегію просування страхового продукту. Варто зазначити, що окремі дослідження у сфері вивчення попиту населення на продукти медичного страхування страховиками все ж таки проводяться, про що свідчить різноманітність пропонованих страхових програм, що орієнтовані на різні потреби і різний фінансовий рівень клієнта, проте пропозиції страхових продуктів все ще притаманні невідповідність фінансовим можливостям „масового” клієнта.
  11. Крім наведених чинників гальмування розвитку ринку ДМС, можна зазначити такі, які пов’язані безпосередньо з фінансовим станом страховиків:
  12. недостатній рівень ефективності і надійності управління активами, що значною мірою пояснюється нерозвиненістю в Україні фінансових механізмів інвестування;
  13. надто низький, особливо за нормами європейського страхового співтовариства, рівень платоспроможності страховиків
Однією з основоположних проблем, що виникає в ядрі договірних відносин між медичними закладами, з одного боку, і страховиками, з іншого, є формування ціни на медичну послугу. Лікувальні заклади, що починають працювати за контрактними умовами на засадах розподілу функцій постачальника та надавача медичних послуг, одразу стикаються з проблемою обчислення собівартості медичних послуг. Замовники послуг, як правило, бажають знати, які саме види послуг покриваються їхньою оплатою. Відповідно, постачальникам необхідно знати собівартість цих послуг для встановлення цін на них, а також для укладання контрактів. Необхідність обчислення витрат обумовлюється також різними адміністративними потребами відділень лікарні. 

Перш ніж переходити до обговорення методів визначення собівартості медичних послуг, необхідно дати визначення такій категорії, як „медична послуга.” Цілком очевидно, що для обчислення собівартості будь-яких медичних послуг, перш за все, необхідно визначити що є медичною послугою. Медичною послугою може вважатись будь-який вид діяльності, спрямованої на підтримку життєвих функцій пацієнта, отримання знань про стан здоров'я пацієнта та його поліпшення. Прикладів таких послуг багато: обстеження, лікування, операції, аналізи, призначення медикаментозного лікування та послуги стаціонарного догляду пацієнтів. Вилікуваний пацієнт (чи вирішена медична проблема) може вважатись "кінцевим результатом виробництва" в лікарнях та становить основу для контролю витрат, в той час, коли продукти виробництва (ліжко-дні, лабораторні дослідження чи операції) є лише проміжними складовими кінцевої послуги. 

Для вирішення цієї проблеми доцільно скористатись досвідом європейських країн. [68] 
Для отримання об’єктивних даних по вартості лікування окремо взятої особи, необхідно здійснити реєстрацію всіх послуг, безпосередньо наданих пацієнту, на кожному етапі лікування - від першого візиту до лікарні до моменту виписки. Необхідною є також наявність інформації про проміжні стадії лікування з метою чіткого розуміння справжніх джерел лікарняних витрат. Однак, такий підхід вимагає надто великої інформаційної бази і є складним у виконання, а тому більш доцільною є класифікація витрат відповідно конкретної медичної проблеми та відповідного лікування. В такому випадку витрати не обчислюються на кожного окремого пацієнта, а застосовуються класифікатори видів лікування/груп пацієнтів.
 
Найбільш широко застосовуваною класифікаційною системою є клініко-статистичні групи (КСГ, або DRG), яка широко використовується в управлінні медичними закладами та як основа для відшкодування вартості медичних послуг у лікарнях США та Європи.

Отже, можна виокремити два підходи до обчислення собівартості медичних послуг:
  •   мікрометод обчислення собівартості;
  •   моделювання витрат.
 Мікрометод обчислення собівартості полягає у калькуляції витрат на всі окремі послуги та використання цих послуг окремими пацієнтами. Цей підхід ґрунтується на розрахунку витрат „знизу-догори” Реалізація такого підходу забезпечується комп'ютеризованими інформаційними системами, які збирають всі дані по використанню лікарняних послуг окремо взятим пацієнтом. Необхідні дані включають, зокрема, перелік послуг, наданих в операційних, лабораторіях, радіологіях, лікарняних палатах, послуги пральні, кухні, тощо. Така модель обчислення собівартості передбачає наявність конкретних даних по витратах, крім того, її запровадження потребує відносно великих коштів, оскільки необхідно забезпечити значний обсяг даних та інформації. Однак, саме такий підхід до обчислення собівартості медичних послуг розробляється в пілотних регіонах Проекту ЄС.

Другий підхід можна визначити як "моделювання витрат". На відміну від мікрометоду обчислення собівартості, метод моделювання витрат не вимагає збору додаткових даних щодо використання медичних послуг окремими пацієнтами (такою є практика більшості лікарень України ). Такий підхід можна описати як "згори-донизу": при його застосування загальні витрати, пов'язані з функціонуванням лікарні, спочатку, замість розподілу по окремих пацієнтах, розподіляються по клінічних центрах витрат (наприклад, по хірургічних чи гінекологічних відділеннях), а потім - по категоріях послуг (напр., згідно клініко-статистичним групам (DRG) із використанням ряду показників та індексів діяльності та даних по витратах зі статистичних звітів лікарні. Таким чином моделюються відношення між витратами, видами діяльності та категоріями послуг. Це значить, що для калькуляції собівартості послуги необхідно зробити ряд узагальнених висновків про характер таких відношень.

При застосування підходу "згори-донизу" контроль та моніторинг витрат охорони здоров'я реалізується через стандартну систему калькуляції витрат. Стандартний підхід до собівартості розробляє очікувану собівартість медичної послуги на даному бажаному/планованому рівні якості медичної допомоги та/чи у певному обсязі її надання. Після розробки нормативних витрат можна порівнювати фактичні загальні витрати закладу та нормативні витрати на комплексний випадок (case mix). Отримана різниця має назву відхилення і може бути використана для оцінки ефективності діяльності лікарні. Три необхідні складові типового процесу калькуляції нормативних витрат: категорії послуг, що становлять основу для ідентифікації (подібні до DRG), необхідні для надання послуги ресурси (що визначаються згідно медичних стандартів) та визначення вартості цих ресурсів. Метою моделі "згори-донизу" є підрахунок прогнозованих середніх витрат на послуги в рамках послідовного систематичного підходу. Таким чином забезпечується можливість порівняння результатів діяльності різних установ, а також, можливість використання отриманих результатів в управлінні та в процесі відшкодування витрат.

Така калькуляція вже здійснюється в Україні. В рамках Проекту ЄС, були розроблені чотири категорії клініко-статистичних груп для стаціонарної, поліклінічної медичної допомоги, первинної медицини та стоматології, які засновані на існуючих в Україні стандартах охорони здоров'я. Така система категоризації інтегрована до інформаційних систем пілотних лікарень.
 
Нормативні витрати (одиниці відносної вартості) визначаються шляхом оцінки інтенсивності медичної допомоги. Існують системи вимірювання робочого навантаження в рамках яких розробляються, зокрема, коефіцієнти витрат та вартість одиниці продукції для кожної окремої послуги. В основу таких розробок може бути покладено, наприклад, дослідження середніх витрат часу на надання послуги. Вартість одиниці продукції може бути представлена середньою кількістю корисних хвилин технічного, організаційного та невикористаного робочого часу для реалізації визначеної послуги. Коли у якості детермінанта витрат використовується час, то мова йде про калькуляцію собівартості на основі почасової ставки: загальні витрати діляться на кількість годин чи хвилин для отримання середньої вартості одиниці часу. Помножуючи отриману середню вартість одиниці часу на кількість одиниць часу, необхідних для реалізації відповідної послуги, ми отримуємо вартість цієї послуги.
 
Оскільки на практиці дуже важко застосовувати лише одну конкретну методику, оскільки вона не може врахувати всіх аспектів надання медичних послуг, доцільним є синтез обох методик, що дозволить більш об’єктивно розраховувати вартість медичних послуг. Однак, жодна з наведених моделей не представляє "справжніх" витрат на лікування пацієнтів кожної групи. В кожній моделі обчислення собівартості має бути чітко визначено, які статті витрат (собівартості) включаються до розрахунків, а які не беруться до уваги. Більше того, необхідно знати, яким чином розподіляти кошти, що не витрачаються безпосередньо на догляд за пацієнтом, і яким чином витрати спільного виробництва мають розподілятись по різним продуктам.

Щодо проблеми стандартизації надання медичних послуг, то її актуальність полягає у тому, що саме за допомогою уніфікованих стандартів визначається набір медичних послуг, необхідний для лікування тієї чи іншої нозології. Застосування єдиних стандартів полегшує здійснення контролю за якістю надання медичних послуг, допомагає оцінити правильність дій лікарів в процесі лікування пацієнта тощо.

Упровадження галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій лікувально-діагностичного процесу стаціонарної допомоги спрямоване на забезпечення хворому гарантованого рівня й обсягу медичної допомоги відповідної якості, нижче якого надання медичної допомоги в лікувально-профілактичних установах України є неприпустимим.
Клінічний протокол - це нормативний документ, що визначає вимоги до надання медичної допомоги пацієнту при конкретному захворюванні чи при визначеному синдромі, або в конкретній ситуації. Протокол містить чітко регламентовані, розташовані у відповідному порядку заходи з надання медичної допомоги, спрямовані на забезпечення її високої якості та ефективне використання матеріальних ресурсів охорони здоров’я.

Розроблення протоколів надання медичної допомоги має проводиться спільно Міністерством охорони здоров’я і Академією медичних наук України.

Запровадження уніфікованих стандартів надання медичної допомоги, розроблення клінічних протоколів – зміст всіх цих заходів полягає не тільки у суттєвому підвищенні рівня надання медичної допомоги населення, а й у полегшенні реалізації функцій страхової компанії в області контролю за якістю медичної допомоги, наданої її клієнтам. Формулярна система - якісно новий підхід до вирішення проблеми раціонального використання ліків, що повинен стати елементом державної політики у сфері обігу ліків. Вона містить у собі ряд компонентів, а саме: формулярну комісію, формулярний список ліків (формуляр), стандарти (протоколи) якості лікування, програму оцінки використання ліків. Основним завданням формулярної системи є гарантія забезпечення хворих якісним лікуванням, заснована на визначенні й розробці проблемно-орієнтованих і зроблених методів раціональної фармакотерапії поширених захворювань. В основі формуляра містяться погоджені й прийняті на міжнародному й державному рівні практичні рекомендації (стандарти) лікування, доказово обґрунтований підхід до ведення раціональної фармакотерапії, дані дослідження рівня споживання ліків і вартості лікування кожного захворювання.[16]
Формуляр має обмежувальний характер і заохочує використання тільки тих лікарських засобів, які включені в нього. Цим досягається значне скорочення номенклатури ліків, підвищується терапевтична віддача й спрощується процес лікарського забезпечення. [16]
Це питання є досить актуальним на сьогоднішній день, особливо якщо зважити на сучасний стан фармацевтичного ринку: один медичний препарат має декілька десятків комерційних назв, і щодня з’являються нові, які, до того ж суттєво відрізняються за ціною. І незручність полягає не лише в тому, що запам’ятати всі ці препарати фізично неможливо. Таке невиправдане розмаїття стоїть на перешкоді чітким і прозорим відносинам між страховими компаніями, як замовниками медичних послуг, та медичними установами, як надавачами медичних послуг, адже за такої ситуації з фармацевтичними препаратами неможливо точно регламентувати їх ціну, а вона є важливою для страхової компанії. Тому виходом із цієї ситуації має стати саме запровадження формулярної системи.

Отже, узагальнюючи розглянуту проблему, можна зробити висновок, що одним із першочергових завдань державної політики в охороні здоров’я є створення законодавчої інформативно-правової бази розвитку стандартизації - проекту Закону “Про стандартизацію в охороні здоров’я”, програми робіт з розвитку стандартизації в галузі охорони здоров’я, що стане законодавчою основою для вирішення проблем контролю якості надання медичної допомоги.

Не менш актуальним питанням у розвитку страхування здоров’я є необхідність розвитку інфраструктури ринку медичних послуг. В першу чергу треба звернути увагу на кадри. Лікарі вже у процесі навчання повинні бути зорієнтовані на принципи страхової медицини, розуміти, що перспектива розвитку системи фінансування охорони здоров'я лежить саме за бюджетно-страховою моделлю фінансування. Керівництво медичною установою повинен здійснювати спеціально підготовлений в галузі економіки охорони здоров'я фахівець, тому що лише він зможе кваліфіковано та раціонально використати наявні ресурси установи, забезпечити планомірне зростання потенціалу закладу, що в перспективі забезпечить стійкість у конкурентній боротьбі. Підготовка фахівців у цій галузі в Україні вже здійснюється. Зокрема, навчання за напрямком «менеджмент в охороні здоров'я» здійснюється в Школі охорони здоров'я при Києво-Могилянській академії. 
Новини
16.09.2019  Новий міністр дав поради зі зменшення витрат на лікування українців
16.09.2019  Захворіти на бруцельоз: професор розповіла, чому українці в зоні ризику
16.09.2019  Що таке персоналізована медицина і як це працює у Британії
16.09.2019  Чому хірурги досі використовують нацистський атлас з анатомії
16.09.2019  Кардіолог розповів про ризики при перенесенні ГРВІ на ногах
15.09.2019  Відмова від шкідливих звичок покращує роботу серця подібно до операції - медики
15.09.2019  В Україні відсутні умови для домашніх пологів - лікар
15.09.2019  Сирий буряк нормалізує тиск і знижує ризик інфарктів
14.09.2019  У віці після 40 років робити кардіограму слід щорічно
14.09.2019  Медики дали поради, як не отруїтися грибами
14.09.2019  Понад 100 тис. ВІЛ-інфікованих українців живуть повноцінним життям
14.09.2019  Лікар-гінеколог розвіяла міф про ризики пізньої вагітності
13.09.2019  Чи можуть ліки викликати депресію?
13.09.2019  Антибіотики скоро можуть стати неефективними - вчені
13.09.2019  "Чому я нелегально вживаю медичний канабіс". Сповідь онкохворої
13.09.2019  Ранні ознаки хвороби Паркінсона проявляються за 15-20 років до перших симптомів - вчені
13.09.2019  Українських миротворців у Конго не можуть вакцинувати вже місяць - посол ЮНІСЕФ
12.09.2019  Як застуда може допомогти вилікувати рак
12.09.2019  Розумні сенсори будуть "слухати", як гояться рани
12.09.2019  ОАСК розгляне справу оскарження інструкції МОЗ про судово-медичну експертизу
HINARI
PubMed