|
|
|
 Пошук по сайту
Авторизація
Періодика
Партнери
Технічна підтримка
 |
Історія розвитку страхування в Україні Виникнення і подальший розвиток обов'язкового медичного страхування й страхової медицини в Україні як системи сягає середини XIX сторіччя і проглядається через призму тодішнього державного устрою країни , коли в царській Росії 26 серпня 1866 року у зв'язку із настанням епідемії холери було прийнято тимчасове положення, згідно з яким власники фабрик і заводів зобов'язувалися організовувати для своїх робітників лікарні (із розрахунку 1 ліжко на 100 осіб). Це й поклало початок формуванню так званої фабрично-заводської медицини, у тому числі в Україні. Виникнення і подальший розвиток обов'язкового медичного страхування й страхової медицини в Україні як системи сягає середини XIX сторіччя і проглядається через призму тодішнього державного устрою країни , коли в царській Росії 26 серпня 1866 року у зв'язку із настанням епідемії холери було прийнято тимчасове положення, згідно з яким власники фабрик і заводів зобов'язувалися організовувати для своїх робітників лікарні (із розрахунку 1 ліжко на 100 осіб). Це й поклало початок формуванню так званої фабрично-заводської медицини, у тому числі в Україні. Однак, виконувалося це положення незадовільно. Так, у 80-х роках XIX сторіччя в семи українських губерніях із дев'яти медичною допомогою було охоплено лише 15% робітників усіх підприємств, які отримували її у 130 невеличких фабрично-заводських лікарнях. Відомо, що в кінці XIX і на початку XX сторіччя запровадження медичного страхування як частини системи соціального страхування стало невід’ємною вимогою політичного робітничого руху в Україні. Царський уряд після революційних подій 1905 року змушений був почати розробку проекту закону про соціальне страхування й одночасно, не чекаючи прийняття цих законів, дозволив робітникам організовувати лікарняні каси або ощадні каси забезпечення. Питання соціального страхування і подання медичної допомоги людям, які працювали на підприємствах, були предметом неодноразових обговорень на губернських, регіональних та інших з'їздах земських і фабричних лікарів. Це засвідчує, як один із прикладів, виступ лікаря Єкатеринославської фабрично-заводської лікарні імені А. Винокурова на 1-му Всеросійському з'їзді фабричних лікарів та підприємців фабрично-заводської промисловості (Москва, 1909 р.) і його доповідь на XII Пироговському з'їзді (1913 р.) "Про долю робітничої медицини у зв'язку із законом 23 червня 1912 року "Про страхування робітників". Питання про лікарняну допомогу робітникам і лікарняні каси було в центрі уваги 2-го з'їзду фабричних і рудних лікарів Єкатеринославської губернії в 1908 році . Прийнятий у 1912 році Державною думою закон "Про соціальне страхування на випадок хвороби" став результатом колективної боротьби робітників і прогресивної громадськості, в тому числі й лікарів. Попри всі його вади цей закон уперше в Російській імперії, а отже й на території України, надає поняттю "лікарняні каси" нормативну базу і затверджує статут про їх діяльність. Згідно з положенням про страхування, яке функціонувало в Україні, джерелами фінансування системи медичного страхування, що здійснювалося через лікарняні каси, були переважно фонди соціального страхування. Ці кошти складалися із внесків промисловців, самих робітників - членів лікарняних кас, на частку яких припадало 60 % усіх витрат (в 1,5 разу більше дотації працедавців), а також за рахунок надходжень від страхових товариств. В Україні функціонували лікарняні каси двох типів: заводські та об'єднані. Заводські каси здійснювали виплату допомоги за встановленими випадками, організовували подання безплатної медичної допомоги робітникам, а також медичної допомоги членам їхніх сімей. У 1913 році урядом запропоновані доповнення до статуту лікарняних кас, що давало їм право організовувати лікарні, амбулаторії, санаторії, аптеки. Взаємовідносини лікарняних кас із лікарями будувалися у таких формах: залучення лікарів-спеціалістів різних професій на договірних засадах або зарахування лікаря на постійну роботу. З організацією лікарняних кас медична допомога працюючим людям та членам їхніх сімей дещо поліпшилася і стала для них доступнішою. Страхова медицина у такому варіанті отримала активніший розвиток в Україні, після Лютневої революції 1917 року, що виявилося у розповсюдженні страхування практично в усіх галузях промисловості й охопило широкі верстви населення. Відбулося значне збільшення числа лікарняних кас, водночас дрібні зливалися і виникали великі страхові організації - об'єднані лікарняні каси. Особливою відмінністю в діяльності останніх стала значно менша, ніж у заводських касах, залежність від підприємців. Об'єднані лікарняні каси мали значно більші статутні й резервні кошти, організовували подання амбулаторної та стаціонарної допомоги, в тому числі й хворим у домашніх умовах, екстрену медичну допомогу в нічний час, забезпечували постійні чергування медичного персоналу. Важливим розділом їх діяльності стало подання медичної допомоги хворим на туберкульоз, до якої входило й санаторно-курортне лікування". Загалом у дореволюційний період в Україні була створена власна система страхової медицини. Однак після жовтневого перевороту 1917 року за короткий період вона відчула на собі його наслідки, випробувавши як злети, так і падіння. Про визнання ролі лікарняних кас в організації медичної допомоги засвідчує Декрет Ради Народних Комісарів від 14 (27) листопада 1917 року "Про безкоштовну передачу лікарняним касам лікувальних закладів, підприємств. Зміна структури й підпорядкованості лікарняних кас перетворила їх у нові демократичні медичні заклади, де кошти на їх утримання формувалися тільки за рахунок внесків підприємців. Джерелами фінансування для формування коштів лікарняних кас у відповідності з положенням про забезпечення робітників у разі хвороби стали внески учасників медичного страхування у розмірі від 1 до 2%, а при чисельності учасників страхування менш як 500 осіб - 3% від заробітної плати та приплати власниками підприємств у розмірі 2/3 від суми внесків учасників страхування. Кошти лікарняних кас, що призначалися для оплати за отриману медичну допомогу, формувалися як в обіговий, так і в резервний капітал. Обіговий капітал складався із внесків та приплат, а також прибутків із майна каси й випадкових надходжень і спрямовувався на поточні витрати. Резервний капітал формувався із відрахунків від суми внесків та приплат у розмірі 5 % і виконував функцію резерву обігових коштів, а у разі їх витрат спрямовувався на поточні заходи. Відрахування до резервного фонду призупинялися, якщо вони сягали суми, рівної сумі витрат каси за останні 2 роки, і відновлювалися при розмірах, нижчих від цієї суми. У разі непокрита поточних витрат обіговим капіталом правління лікарняної каси мало право вирішити питання про збільшення величини страхового внеску або про скорочення витрат. Декрет Раднаркому України "Положення про страхування на випадок хвороби" від 2 травня 1919 року запровадив страхування у вигляді грошової допомоги на всіх осіб, котрі були зайняті в усіх галузях народного господарства. Страхування здійснювали загальноміські й окружні лікарняні каси за рахунок внесків працедавців (10% від фонду заробітної плати) та інших надходжень. Лікарняні каси подавали безплатну лікарську допомогу робітникам, у тому числі ліками й перев'язочними матеріалами. Однак керівники охорони здоров'я країни того часу дійшли висновку про недопустимість паралельного існування двох медицин - страхової і державної. Прийняте за їх пропозицією "Положення про соціальне забезпечення працюючих" від 31 жовтня 1918 року, а потім постанова Раднаркому "Про передачу всієї лікувальної частини колишніх лікарняних кас Народному комісаріату охорони здоров'я" (1919 р.) послужили основою для одержавлення страхових організацій і ліквідації лікарняних кас. Система: страхової медицини, що сформувалася тоді, не вписалася в загальну систему державної охорони здоров'я з її основними принципами в умовах нового громадсько-політичного ладу, не дістала підтримки з боку держави, і на початок 1921 року в Україні було повністю ліквідовано лікарняні каси. Початок другого етапу розвитку страхової медицини в Україні пов'язаний із переходом країни в березні 1921 року до НЕПу, що для охорони здоров'я стало відходом від бюджетної системи фінансування і спричинило передачу медичних закладів на фінансування до місцевих бюджетів із подальшим різким скороченням фінансування й запровадження часткової оплати за отриману медичну допомогу. Хоч НЕП у цілому і створив сприятливі умови Для відновлення принципів страхової медицини, в Україні на той час вони були використані лише частково і виявилися у створенні робітничої медицини (робмед) - медицини для подання медичної допомоги обмеженому контингенту працюючих. У результаті цього в Україні було створено унікальну систему робітничої медицини. Основну роль тут відіграв Декрет Раднаркому України від 10 грудня 1921 року "Основне положення про соціальне забезпечення робітників і службовців на випадок тимчасової і постійної втрати працездатності та членів їх сімей на випадок хвороби годувальника". У відповідності з декретом страхуванню підлягали робітники промислових підприємств, а також працівники, які були зайняті в сільському господарстві й перебували у підпорядкуванні промислових підприємств. Поряд із допомогою по тимчасовій непрацездатності, вагітності, пологах і т.д. декрет передбачав подання безплатної медичної допомоги застрахованим в амбулаторії, стаціонарі й домашніх умовах, а також безплатне забезпечення ліками, бандажами, окулярами та стоматологічне протезування. Передбачалося також прикріплення згідно з угодою медичних закладів робітничої медицини до промислових підприємств для подання медичної допомоги робітникам і службовцям. Ці заклади обслуговували і незастраховане населення, якому надавалося відповідно 10% обсягу стаціонарної і 20% - амбулаторної медичної допомоги. Управління медичною допомогою робітникам у структурі Наркомату охорони, здоров'я України здійснював відділ робітничої медицини, а в губздороввіділах - підвідділи робітничої медицини. Однак охорона здоров'я робітників залежала від трьох відомств: закладів Наркомпраці, органів соціального страхування, а в організаціях (установах) робітничої медицини - від системи Наркомату охорони здоров'я. Для узгодження їх діяльності на місцях створювалися губернські страхові ради, а в центрі - Українська страхова рада. 3 метою організації для робітників спеціалізованих видів медичної допомоги, що були відсутні на місцях, при центральному робмеді Наркомату охорони здоров'я України в 1923 році було створене лікувальне бюро, а в 1926 році Наркомат охорони здоров'я України прийняв рішення про створення апарату роб меду в 36 округах із 41. Внески працедавців у бюджет соціального страхування становили 28%. Окрім цього, до бюджету на охорону здоров'я підприємства і заклади відраховували 5,5-7% від фонду заробітної плати залежно від встановлених у 1919 році Наркомпраці восьми розділів (класів) шкідливості. У структурі бюджету соціального страхування був і так званий фонд "Г" - страховий фонд лікарської допомоги, або страховий лікувальний фонд. При цьому він розглядався як дотаційний до державного бюджету і давав змогу мати гарантовані додаткові кошти для поліпшення медичного обслуговування робітників та їхніх сімей. Головне призначення страхового фонду (85% асигнувань) - створення основного фонду лікарської допомоги для витрат на місцях органами Наркомату. Із залишкової частини фонду 10% передавалося Наркомату охорони здоров'я для створення запасного фонду лікарської допомоги, а 5% - Наркомсоцзабезу, який через свої органи управління на місцях знімав із підприємств, установ, господарів і окремих громадян податки для Нарком-здоров'я, що призначалися для лікування застрахованих. На відміну від інших республік, робітнича медицина в Україні отримала значний розвиток, її мережа була тісно пов'язана з працюючими через страхові каси, фабричні та заводські комітети, представники яких входили до складу адміністративно-господарських комісій при поліклініках - основній ланці робітничої медицини. Число робітничих поліклінік в Україні зросло з 54 (на момент їх створення) до 101 в 1923 році. Систему робітничої медицини України, яка активно використовувала принципи страхової медицини й елементи ринкових відносин, спіткала, як і саму систему страхової медицини, чергова невдача. У 1927 році згідно з постановою уряду про утвердження принципу державної охорони здоров'я її було скасовано, а її заклади передано Наркомату охорони здоров'я. Відтоді в. Україні почалося функціонування державної системи охорони здоров'я з централізованою формою управління, характерною ознакою якої стало монопольне володіння наданням медичних послуг і фінансування за залишковим принципом. Медичне забезпечення населення за страховими принципами на землях Західної України здійснювалося у відповідності з чинними законами країн, що панували в той час на цих територіях. Угорщина, яка володіла землями нинішнього Закарпаття, у 1867 році домоглася у складі Австро-Угорської монархії політичного дуалізму, що дало можливість запровадити внутрішнє самоуправління в країні. І це сприяло модернізації різноманітних сфер громадського життя, в тому числі й системи охорони здоров'я. Отже, ретроспективний аналіз історичних даних засвідчує, що страхова медицина як система, а також її окремі складові наприкінці XIX - на початку XX сторіччя уже двічі "відвідували" Україну, тобто на її теперішніх територіях певний час уже існували різноманітні форми подання медичної допомоги на страхових засадах. Вивчення, усвідомлення й використання власного досвіду в період реформування державної системи охорони здоров'я дасть змогу запровадити в практичну діяльність медичного забезпечення організаційну й управлінську форму медичного страхування і сформувати багатоукладність у системі охорони здоров'я України, що сьогодні надто актуально. Історія розвитку страхування в Україні |
Новини
03.03.2023 Науково доведено: через смартфони ви можете старіти швидше
24.02.2023 Стимуляція спинного мозку відновлює постінсультну функцію рук 17.02.2023 Вчені відкрили здатність жирної їжі руйнувати мозок 10.02.2023 В Індії розробили неінвазивний тест, який використовує штучний інтелект для виявлення раку молочної залози 01.02.2023 Як спостереження за світанками та заходами сонця впливає на здоров'я – вчені 25.01.2023 Аналіз крові для ранньої діагностики хвороби Альцгеймера розробили вчені 18.01.2023 Людина з серцем свині. Пацієнту вперше пересадили серце тварини 11.01.2023 Вчені пояснили, чому оливкову олію варто пити ложками 21.11.2022 Вчені виявили ще одну причину високого ризику атеросклерозу 18.11.2022 Імплантована помпа доставила протиракові ліки у пухлини мозку 16.11.2022 Шум вночі може бути причиною безсоння та серцево-судинних захворювань 14.11.2022 ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ: ТИПИ, СИМПТОМИ, УСКЛАДНЕННЯ 11.11.2022 Виявилося, в епідемії ожиріння винен лише один тип їжі 09.11.2022 Проказа: давня хвороба, здатна регенерувати органи 07.11.2022 "Чарівні гриби" можуть лікувати важку депресію 04.11.2022 Нове випробування пропонує переваги CV з EPA: RESPECT-EPA 02.11.2022 Майже 500 українських медиків завершили навчання з тактичної медицини 01.11.2022 Чи можна людям з діабетом пити алкоголь 31.10.2022 Знайдено овоч, здатний знизити цукор у крові відразу на 20% 28.10.2022 Людська печінка може працювати 100 років   |
