Пошук по сайту
Авторизація
Логин:
Пароль:
Регистрация
Забыли свой пароль?
Періодика
Медична інформатика та інженерія
Партнери
Поиск информации по диагнозу / Med And Me Первый украинский нефрологический сайт проф. Д. Иванова Zepter
Технічна підтримка
Ми в соц. мережах
Google+

Лікарська таємниця



Ще в давнину лікарі усвідомлювали необхідність у зберіганні таємниці своїх пацієнтів. У «Клятві Гіппократа» говориться: «Я присягаюся Апполоном-лікарем, Ескулапом, Гігією і Панацеєю... що б я не бачив, що б я не чув при спілкуванні з людьми при виконанні своїх обов’язків або навіть поза ними, я буду мовчати про те, чого не слід розголошувати та вважаю мовчання своїм обов’язком».

Обов’язок збереження інформації про пацієнта покладений і на сучасних лікарів, так відповідно до Клятви лікаря, що затверджена Указом Президента України від 15 червня 1992 року № 349, кожен лікар зобов’язується зберігати лікарську таємницю, не використовувати ії на шкоду людині.

З огляду на недосконалість та несистемність чинного законодавства, що регулює сферу охорони здоров’я, в тому числі питання збереження лікарської таємниці, не кожен лікар достименно знає, які саме відомості є об’єктом лікарської таємниці, не говорячи про обізнаність у процедурі і нюансах розголошення такої інформації. Саме розкриттю цих питань і присвячена дана стаття.

Законодавство, що регулює питання лікарської таємниці Складність збереження інформації про пацієнта, що становить лікарську таємницю, полягає в тому, що в чинному законодавстві України відсутній єдиний нормативний акт, який би повністю регулював дане питання. Лікарська таємниця регулюється низкою нормативно-правових актів. Право на лікарську таємницю випливає з положення, закріпленого статтею 32 Конституції України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР (зі змінами і доповненнями), про те, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV (зі змінами і доповненнями) надає право фізичній особі на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні (ч. 1 ст. 286). Практично ідентичною за змістом є стаття 39-1 «Основ законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ (зі змінами і доповненнями; далі — Основи законодавства). Відповідно до цієї статті пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Нормою, яка найбільше розкриває зміст лікарської таємниці і умови її розголошення є стаття 40 Основ законодавства. Так, медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професій них або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та ї х результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

При використанні інформації , що становить лікарську таємницю в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках ї ї публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта. Тут слід зазначити, що поняття «лікарська таємниця» містить виключно дана стаття, в інших нормативно-правових актах мова йде про таємницю щодо певних відомостей про пацієнта.

Законодавство України не містить вичерпного переліку відомостей, які утворюють зміст категорії «лікарська таємниця». Але аналізуючи наведену нормативно-правову базу, можна дійти висновку, що об’єкт лікарської таємниці становить інформація про
факт звернення за медичною допомогою;
  • стан здоров’я пацієнта;
  • хворобу та діагноз;
  • огляд та його результати;
  • методи лікування;
  • інтимну і сімейну сторони життя;
  • інші відомості, одержані при медичному обстеженні.
Суб’єкти збереження лікарської таємниці
 
Важливо зауважити, що суб’єктами збереження лікарської таємниці є не тільки безпосередньо лікуючий лікар, а всі медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина. Вказані особи не мають права розголошувати такі відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Лікарська таємниця визнана на законодавчому рівні поряд із адвокатською або нотаріальною і є умовою зрозумілою та природною при візиті до лікаря. Чинне законодавство України навіть надає право лікарю не виступати свідком (не давати свідчення) у суді.

Щодо кримінального процесу, то відповідно до п. 1 ч. 1 статті 69 Кримінально процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р. (зі змінами і доповненнями) не можуть бути допитані як свідки лікарі — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здій сненні професій ної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професій ну таємницю особою, що довірила ї м ці відомості. В цивільному процесі не підлягають допиту як свідки особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені ї м у зв’язку з ї хнім службовим чи професій ним становищем, — про такі відомості, це передбачено п. 2 ч. 1 статті 51 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 р. (зі змінами і доповненнями).

Порядок розголошення лікарської таємниці
 
Лікарі та вказані вище особи не мають права розголошувати відомості, що становлять лікарську таємницю, крім передбачених законодавчими актами випадків. На практиці виникає чимало запитань щодо того, хто, на якій підставі і у якому порядку має право отримувати інформацію про пацієнта, знайомитись з медичною документацією пацієнта, вимагати її копії, витребовувати чи вилучати оригінали таких документів. Відповіді на ці запитання можна отримати, дослідивши положення цілої низки нормативно-правових актів.

Інформація, що становить лікарську таємницю, може бути розголошена без згоди особи, якої вона стосується лише у випадках, прямо передбачених законодавством, зокрема:

1) для організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги (п. 1 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. № 1489-ІІІ (зі змінами і доповненнями; далі — Закон № 1489);

2) у випадку надання медичної допомоги неповнолітньому (до 18 років) або особі, що визнана в установленому законодавством порядку недієздатною — при наданні інформації про пацієнта законним представникам — батькам (усиновлювачам), опікуну, піклувальнику (ст. 39 Основ законодавства);

3) у випадку провадження дізнання, попереднього слідства або судового розгляду за письмовим запитом особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора та суду (п. 2 ч. 4 ст. 6 Закону № 1489);

4) розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам) дозволяється, якщо людина, яка живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням, або якщо людина, яка живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не опритомніє та не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду (п. 2 ч. 5 ст. 13 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий та соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» від 12 грудня 1991 р. № 1972-ХІІ (зі змінами і доповненнями);

5) розкриття відомостей про лікування особи, яка звернулась до наркологічного закладу, лише правоохоронним органам у разі притягнення цієї особи до кримінальної або адміністративної відповідальності (ч. 5 ст. 14 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р. № 62/95-ВР (зі змінами і доповненнями);

6) лікувально-профілактичний заклад повинен передати протягом доби з використанням засобів зв’язку та на паперовому носії екстрене повідомлення про звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок на виробництві за відповідною формою (п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» від 30 листопада 2011 р. № 1232);

7) лікувально-профілактичні заклади, до яких звернулися або були доставлені потерпілі внаслідок нещасних випадків, протягом доби надсилають письмове повідомлення за встановленою формою (п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру» від 22 березня 2001 р. № 270 (зі змінами і доповненнями).

Також слід зазначити, що не мають право отримувати інформацію, що становить лікарську таємницю без відповідної згоди пацієнта:
  • чоловік/дружина пацієнта;
  • батько/матір (після досягнення пацієнтом повноліття — 18 років);
  • представники, адвокати (якщо відсутні чіткі документальні повноваження).
Відповіді на запити
 
На адресу медичних закладів надходять різноманітні запити в т. ч. адвокатські запити, запити органів або осіб, які згідно з чинним законодавством України не завжди мають право на отримання інформації про самого пацієнта, факт його звернення за медичною допомогою та відомості про його лікування. В свою чергу, медичні працівники, не маючи достатніх правових знань, не завжди можуть правильно зорієнтуватись, на які запити потрібно надавати відомості (що запитуються), а в яких випадках слід обмежити надання інформації, що становить лікарську таємницю. В результаті цього, медичні заклади відповідають на запити з наданням повної інформації про пацієнта, зазвичай не усвідомлюючи, що порушують вимоги закону щодо розголошення відомостей, які становлять лікарську таємницю. Зокрема, це стосується адвокатських запитів, адже відповідно до Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХІІ (зі змінами та доповненнями) адвокати мають право на отримання інформації від підприємств, установ, організацій на свої запити, але право адвоката на отримання відомостей, що становлять лікарську таємницю, у законодавстві відсутнє.

Виключенням є підтвердження адвокатом своїх повноважень на отримання медичної інформації та документів, що підтверджується відповідною угодою з пацієнтом або в нотаріально посвідченому дорученні. В свою чергу, надання відомостей, що становлять лікарську таємницю на запити правоохоронних органів має свої особливості.

Наприклад, надання інформації про пацієнта на запит органів внутрішніх справ можливе виключно у разі пошуку даних під час ведення справи про злочин в межах досудового слідства. Посилання на кримінальну справу є обов’язковим у запиті, це і буде підставою для лікувального закладу надати інформацію, яка вимагається.

На запити судових інстанцій медичний заклад також зобов’язаний надавати медичну документацію. Перед тим як відповідати на будь-які запити доцільно отримати фахову консультацію юриста, щоб переконатися у правомірності своїх дій, адже розголошення відомостей, що становлять лікарську таємницю, тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. За умови правильного реагування на такі запити, з точки зору законодавства, ризик розголошення лікарської таємниці, як правило, зводиться до мінімуму.

Відповідальність за розголошення лікарської таємниці
 
За незаконне розголошення відомостей, що становлять лікарську таємницю, чинним законодавством передбачена, зокрема, кримінальна відповідальність. Так, умисне озголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки — карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років (ст. 145 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ (зі змінами і доповненнями; далі — Кримінальний кодекс).

Розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв‘язку з виконанням службових або професійних обов’язків — карається штрафом від п‘ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого (ст. 132 Кримінального кодексу)

Нормативна база:
  • Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР (зі змінами і доповненнями)
  • Указ Президента України «Про Клятву лікаря» від 15 червня 1992 р. № 349
  • Цивільний кодекс України вiд 16 січня 2003 р. № 435-IV (зі змінами і доповненнями)
  • Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. (зі змінами і доповненнями)
  • Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ (зі змінами і доповненнями)
  • Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (зі змінами і доповненнями)
  • Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ (зі змінами і доповненнями)
  • Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. № 1489-ІІІ (зі змінами і доповненнями)
  • Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий та соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» від 12 грудня 1991 р. № 1972-ХІІ (зі змінами і доповненнями)
  • Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р. № 62/95-ВР (зі змінами і доповненнями)
  • Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХІІ (зі змінами і доповненнями)
  • Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» від 30 листопада 2011 р. № 1232
  • Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру» від 22 березня 2001 р. № 270 (зі змінами і доповненнями)
До суб’єктів збереження лікарської таємниці окрім лікарів можна віднести молодший медичний персонал (санітари, няньки), адміністративний персонал лікувально-профілактичної установи (працівники кадрових, юридичних, фінансових, господарських служб тощо), посадові особи органів управління охорони здоров’я, співробітники судових і правоохоронних органів, яким інформація, що становить лікарську таємницю, стала відомою в силу професійних обов’язків.

Джерело:
babichpartners.com.ua

Лікарська таємниця
Новини
12.12.2017  Незвичайна система швидко затягує практично будь-які поранення
12.12.2017  Ожиріння повя'зане з 13 видами раку, попереджають онкологи
12.12.2017  Стартує перше в світі масштабне випробування універсальної вакцини проти грипу
12.12.2017  Голодування позитивно позначається на здоров'ї волосся, встановили вчені
12.12.2017  Генетики знайшли унікальні гени у жителів півночі Сибіру
11.12.2017  Наслідки серцевого нападу можливо повністю видалити, кажуть кардіологи
11.12.2017  Дослідники виявили ген, пов'язаний з шизофренією і біполярним розладом
11.12.2017  Вчені розробили новий метод відновлення пошкоджених тканин
11.12.2017  Новий тест допоможе виявити хворобу Альцгеймера до появи симптомів
11.12.2017  Просте рішення: таблетка з целюлозою допоможе знизити вагу
10.12.2017  Щоб виглядати здоровим, потрібно посміхатися, довів експеримент
10.12.2017  Хороші батьки зміцнюють здоров'я дітей, показало дослідження
10.12.2017  Щоб швидше відчути себе ситим, потрібно їсти певні продукти
10.12.2017  Глибокий сон відіграє ключову роль у візуальному навчанні
10.12.2017  Пестициди зв'язали з пухлинами мозку у дітей
09.12.2017  Пиво особливим чином впливає на мозок, говорять вчені
09.12.2017  Медитація позитивно позначається на серці та судинах, показало дослідження
09.12.2017  Щоб бути здоровим, потрібно включити в щоденний раціон огірки, показало дослідження
09.12.2017  Якщо займатися спортом хоча б раз на тиждень, можна не боятися депресії
09.12.2017  Люди, які говорять на двох мовах, швидше вчать нові мови
HINARI
PubMed