• Головна

1. Функції, які виконує ПАР (атарактичні, седативні, ейфоризуючі, комунікативні тощо), згодом закріплюються за нею, що є механізмом формування залежності. ПАР стає носієм тієї чи іншої функції. Потреби у активації, релаксації, збудженні, комунікативні потреби з деякого моменту не можуть бути задоволені інакше, як через вживання наркотичної речовини, яка набуває смислу потреби.

2. У залежної особи на етапі вживання ПАР цінності не сформовані або дезактуалізовані тривалим вживанням наркотичних речовин і пов′язаним із ним способом життя. Роль системотвірного чинника мотиваційної сфери на етапі вживання відіграє потреба у наркотичній речовині. Саме ця потреба породжує специфічний смисл життя, який реалізується у вживанні ПАР. Тому особа керується більшою мірою не цінностями, а власними потребами і тим, що сприяє їх задоволенню як в актуальній поведінці, так і в плануванні свого життя. Для того, щоб джерелом породження смислу життя стали цінності, необхідні певні зміни в життєвому світі залежної особи, а саме: поява нових життєвих відношень, кардинальна реконструкція старих, криза наявних життєвих відношень тощо. Співвіднесення з новими цінностями усвідомлених спонукань залежної особи приводить до виникнення мотиву самозміни.

3. Існують різні стратегії здійснення реабілітації: 1) емоційно-стресова; 2) вольова, спрямована на те, що людина має боротися з “пороком”, на розвиток его-структур особистості; 3) духовно орієнтована. Остання найбільшою мірою впливає на реконструкцію мотиваційно-смислової сфери особистості, її структурні зміни, пов′язані з асоціацією різних компонентів.

1. Усвідомлювана визначеність смислу життя в осіб, залежних від ПАР, на початку реабілітації свідчить про високий рівень прояву системи психологічного захисту і є прогностично несприятливою ознакою для оцінки успішності очікуваних змін особистості та її життєвого світу. В такому випадку оцінка особистістю осмисленості, цілей, результативності та процесу життя, а також власної здатності керувати цим процесом не має реальних підстав і не підкріплюється особистою відповідальністю.

2. Отримані дані свідчать про необхідність переживання екзистенціальної кризи для можливості процесу особистісних змін, які відбуваються в одужанні при психічних та поведінкових розладах внаслідок вживання ПАР. Тривожно-депресивні симптоми, апатія, гіпобулія, зниження апетиту, наявність суїцидальних думок є психічними та психосоматичними проявами, переживання яких необхідне для появи та зростання мотивації до конструктивних змін.

3. Усвідомлювана визначеність смислу життя наприкінці реабілітації свідчить про розгортання процесу одужання при психічних та поведінкових розладах внаслідок вживання ПАР, його достатню успішність і динамічність.

1. Протягом психологічної реабілітації смислові структури осіб, залежних від ПАР, суттєво змінюються, знижується рівень дисоціації мотиваційно-смислової сфери:

• підвищується рівень її ієрархічності – смислові конструкти, які впливають на особистісні зміни, займають більш високі рангові місця в структурі мотиваційно-смислової сфери;
• в структурі мотиваційно-смислової сфери осіб, залежних від ПАР, з′являються нові смислові утворення - фактори смислових конструктів: особистісна свобода, самовияв, емоційна зрілість, відповідальність;
• мотиваційно-смислова структура стає більш зрілою: фактори смислових конструктів наприкінці реабілітації утворюють більш внутрішньо однорідні, порівняно із початком реабілітації, системи конструктів. Мотиваційно-смислову структуру визначають смислові утворення, які відображають формування особистісної зрілості, - з′являються такі фактори смислових конструктів: відповідальність, емоційна зрілість; високе рангове місце займає конструкт “готовий змінюватися”;
• відбувається процес зміни дисоціативної структури мотиваційно-смислової сфери на асоціативну, який приводить до виникнення нової функції мотиваційно-смислової сфери – функції контролю. Ця функція виникає за рахунок формування внутрішньоособистісного конфлікту, механізмом якого є асоціювання смислових утворень в єдину, однак конфліктну, структуру. До цього часу об′єктивно конфліктні смисли не сприймалися особами, залежними від ПАР, як конфліктні, оскільки були дисоційованими й існували у різних сферах життя.

2. На початку реабілітації пацієнти, що мають високі показники осмисленості життя, мають низький рівень мотивації до змін. Разом з тим, їх мотиваційно-смислова сфера зазнає значної трансформації, але за період реабілітації ці зміни є нестійкими, зворотними. Для таких осіб реабілітація є ситуацією критичної перебудови, однак для досягнення стійких конструктивних змін термін реабілітації має бути більшим.

Особи, які мають високий рівень мотивації до змін, зазнають менших змін за рахунок того, що зміни у мотиваційно-смисловій сфері у них почались раніше реабілітаційного процесу. Звичайний термін реабілітації у більшості випадків для них є достатнім.

3. Смисложиттєві орієнтації осіб, залежних від ПАР, належать до структури захисної мотивації. Особи, які мають суб′єктивно високу “осмисленість життя”, виявляють менш виражені перебудови в структурі смислової сфери. Захисні стратегії осіб, залежних від ПАР, підвищують рівень толерантності до психотерапії і знижують ефективність реабілітаційних програм. Тому перебудова мотиваційно-смислової сфери має починатись із роботи над опором психотерапії і послабленням захисних процесів. Цьому сприяє спрямованість реабілітації на мотиваційні структури осіб, залежних від ПАР, через:

а) фокусування уваги залежної особи на протиріччях між реальністю її життя та існуючими цінностями;

б) уникнення психотерапевтом, консультантом суперечок у відносинах із пацієнтом;

в) “піддавання” опору пацієнта;

г) підтримування віри пацієнта у здатність змінити свій спосіб життя, пов′язаний із вживанням ПАР;

д) наповнення терапевтичного простору відносинами емпатії.

4. Важливою передумовою смислових перебудов осіб, залежних від ПАР, є кризовий стан особистості, який переживається як відчуття пустоти і відсутності смислу життя, незадоволеність самореалізацією і процесом життя, зневіра у своїй здатності самостійно розв′язати проблему залежності. В ряді публікацій такий стан розглядається як деструктивний, такий, що заважає процесу одужання. В роботі показано, що процес конструктивних змін в мотиваційно-смисловій сфері осіб, залежних від ПАР, неминуче починається із таких психологічних перебудов.

5. На етапі одужання в структурі ієрархії мотиваційно-смислової сфери осіб, залежних від ПАР, із високим рівнем мотивації до змін більш високі рангові місця належать таким смисловим конструктам: чесність перед собою, впевненість у собі, надійність, ясне мислення, готовність змінюватись, що відображають “тверезі” установки. Для осіб із нижчим рівнем мотивації до змін характерне співіснування “тверезих” і “залежних” установок. У цієї категорії осіб, незважаючи на підвищення рангових місць конструктів, які відображають згадані “тверезі” установки, найважливішими залишаються конструкти, що відображають зовнішній локус оцінки - орієнтацію на реакції інших людей.

6. Для періоду повної ремісії характерними є два типи структурної організації мотиваційно-смислової сфери, які можна розглядати як два різні варіанти її структурної перебудови після процесу психологічної реабілітації:

1) подальше формування зрілості мотиваційно-смислової структури: більш високі, порівняно із періодом реабілітації, рангові місця в структурі мотиваційно-смислової сфери займають смислові конструкти, які відображають розгортання зазначеного процесу, – відповідальність, терпимість, готовність змінюватись, визнання світу безпечним місцем;

2) ретардація або редукція процесів перебудови мотиваційно-смислової сфери: більш високі, порівняно із періодом реабілітації, рангові місця у структурі мотиваційно-смислової сфери займають смислові конструкти, які відображають повернення до “залежних” установок, до зовнішнього локусу оцінки, - розуміння іншими людьми, легкість спілкування, легкість процесу мислення, впевненість у собі.